Словянські народні казки/Княженко Троян
| ◀ Хитрий брехун | Словянські народні казки пер.: В. Старий Княженко Троян |
Печивал ▶ |
|
— Приведи мені мого коня! Швидче приведи мені коня мого, бо ж сонце вже давно зайшло! Вже миготять на небі зорі і світить місяць, і блищить на ялинах роса. Повіває свіжій вітрець. Вже давно з тремтячим серцем чекає мене моя чорноока коханка. Я миттю полину до неї, бо ж ніч коротка! Потім настане довгий день, а тільки ніч одна дає мені життя!…
Так говорив Троян, княженко сербський, що, як остатній з сербських княжат, не міг витримати промінів сонця.
Не знав він його світла, за все своє життя не бачив білого дня. Не бачив, бо, коли б хоч єдиний промінь засвітив над його головою, то княженко Троян розплинувся б у дощ, як хмара, а кістки його розсипалися б росою.
Джура слух'яно привів коня. Троян скочив на нього й полетів, а вірний джура — за ним.
— Вечірня прохолода — ото мій час! — скрикнув Троян в захопленні, — бо зорі тільки світять, бо місяць тільки світить й світло їхнє мене не пале. О! Який довкола спокій, коли в росяних краплинках, що, мов біле намисто, покривають зелені луки, — в кожній осібно і ще раз відбивається одблиск місяця й зорь!
— Пане мій! — відповідає йому джура, — мені куди миліще сонце та білий день. В сутіні ночі марно шукає око краси на полі: не знайдеш а-ні барвінку, а-ні базилики, а-ні фіялки — всих тих окрас землі немає. Не чути співу птиць, а лиш регочуться сичі. То тільки вранішня зоря розбуджує жайворонка: від сонця прокидається він й своїм співом вітає білий день. Тепер і люде, й звірі відпочивають та набірають сили в благотворчому сні, тільки ми блукаємо в нічній пітьмі…
Вже вдалені видко палац з синього дерева, а в кожному вікні світиться світло: там наречена тужить по княженкові. Троян поспішає що-сили, летить через міст та через камінний двір. Вже він коло ґанку; прудко скочив з коня і подавсь до знайомих світлиць.
Довго стояв надворі джура з кіньми, й огорнув його сон. А як прокинувся, то мовив:
— Ой-ой! Вже співали півні, час панові вертатись, бо ж шлях до за́мку довгий, а швидко вже почнеться день!Підійшов до дверей світлиці й заклепав залізною клямкою:
— Очу́тись, мій пане, прокинься! Сідай на коня та вертайся додому, бо вже скоро почне розвиднятись!
— Не трівож мого сну, джуро! — відказує гнівно Троян. — Я краще за тебе знаю, коли прийде день й коли сонце — передвісник моєї смерти — здійметься на небо. Ти дивись за конем й чекай на мене!
Вірний слуга вже не спить й нетерпляче пильнує дорогого часу. Оглядається навколо й бачить проблиски вранішньої зорі. Злякано поспішає він до залізної клямки й ще дужче клепає в двері темної кімнати.
— Очуться, пане! — гукає розпачно. — Я вже бачу зорю, що починає червоніти. Коли промарнуєш ще хоч хвилину, то станеш жертвою сонця!
— Почекай ще одну тільки хвильку, й я миттю буду на коні. Раніш, ніж на червоному сході з'явиться сонце, я вже буду в своєму замку!
Вірний слуга чекає, боїться… А ось вже й Троян вискочив з палацу, сів на коня й полетів, як вітер.
Ледве княженко переїхав двір і був ще тільки посеред мосту, — зненацька почервоніли верхів'я гір.
— Пане! То — сонце! — кричить джура.
— То, знать, вже близько година моєї смерти! Давай зліземо з коней та полягаємо на холодну землю! Прикрий мене киреєю, а над вечір приведи мені мого коня.
Знесилений, хитаючись, зліз княженко з коня, опустився на вохку землю, а вірний джура закутав його широкою киреєю.
— Але ж, пане, я тебе не зоставлю самого. Нехай твій кінь шукає па́ші на луках, а я лишуся тут охороняти тебе до вечора.
Був паркий день, сонце палило, не подихнув найменчий вітер. Троян болісно корчився під киреєю. Тим часом надійшли до того місця плетухи, женучи свої отари, знайшли коня, джуру й кирею.
— Що ти ховаєш? — питали.
— Не зважтесь порушити його супокою — то княженко Троян дрімає там на траві.
— Тепер не час одпочивати! Певно, ти когось убив, а тепер і ховаєш! А може то поранений розбійник? Показуй нам, що там!
Джура молить, умовляє, і тим ще дужче дратує пастухів. Завзято боронить він княженка, але мусить одступитися перед великою юрбою.
Троян і сам прохає та кричить:
— Не знімайте киреї, люде добрі, не допустить упасти на мене сояшному проміню!
Та не помогли ні прохання, ні накази. Одкрили княженка, й ударило проміння йому в лице. Замовк Троян, дві краплі роси з'явилось замість його очей. Росплилася й його голова, й шия, і груди. Все тіло перетворилося в сльози. Ще тільки хвилинку блищала роса на тім місті, а швидко й останні краплини забрало жадібне сонце.
А пастухи, перелякані таким дивом, швидче тікати!
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|