Совитъ ворогамъ

Совитъ ворогамъ
Николай Венгеръ
Одеса: въ типографіи Францова и Нитче, 1854

• Цей текст написаний ярижкою.

Совитъ ворогамъ.

Сочиненіе

Николая Венгера.

Одесса.

Въ типографіи Францова и Нитче.

1854.

Печатать позволяется. Одесса. 15 Іюля 1854 года.

Ценсоръ Д. Синицынъ.

СОВИТЪ ВОРОГАМЪ.

Що Пранцюзы, Аглычане,
Пообидалы у насъ?
Гамеленъ, велыкый пане,
Такъ наіився, якъ Дундасъ?

^**^*

Що, васъ добре угощалы?
По Московскый далы знать:
Щобъ вы броду першъ зпыталы,
А не здуру воювать.

^**^*

Тото думавъ, що помалу,
Тай до города дійдешъ,
Ни, не такъ: коло Хфинталу
Бильше ходу ты не втнешъ.

^**^*

Самъ тебе туды Владыка
Для погыбыли пиславъ;
Воля Господа велыка:
Щобъ ты знавъ — колы стрылявъ.

^**^*

Православни вси молылысь,
Щобъ день празныка диждать;
А анцыхрысты все злылысь:
Сталы бильше ще стрылять.

^**^*

Выжъ таки страшни на мори.
Всимъ крычавъ Меджыдъ Абдулъ;
А якъ вамъ прыйшлося горе, —
Закрычалы калавуръ!

^**^*

Ще якыйсь е и въ Балтыи,
Все вмынае Честеръ сыръ,
Винъ негне видъ рому шыи,
Бо зовуть его Непыръ.

^**^*

Винъ не спыть; все сочыняе —
И малюе вуглемъ планъ;
А того совсимъ незнае —
Що не зробыть намъ изъянъ.

^**^*

Часто каже до матросивъ:
«Чую въ серци я тоску;
«Якъ подумаю про Россивъ,
«Та про городъ іихъ Москву.

^**^*

«Тамъ народъ мицный якъ креминь
«Прызнаюся що народъ;
«Бонапарта знае племинь —
«Що дванадьцятый бувъ годъ.

^**^*

«Якъ Пранцюзы мандрувалы,
«Думавшы набрать добра;
«А якъ іихъ перещыталы —
«Не осталось ни ребра.

^**^*

«Вси Пранцюзы поколилы:
«Хто въ степу, хто на снигу:
«Та и ти, втикты що вспилы,
«Позгыналыся въ дугу.

^**^*

«Намъ же ничого боятьця,
«Будемъ въ мори воювать,
«И якъ можна ухытрятьця,
«Щобъ на сушь не попадать.

^**^*

Тотожъ, ворогы, стыдненько,
Та вже въ воду и киньци;
Вы протрусыте швыденько,
Згришмы ваши гаманци.

^**^*

Руськый же и въ усъ не дуе,
Винъ врагивъ уміе вчыть;
Тилькы де врага зачуе,
Такъ туды свій штыкъ и мчыть.

^**^*

Товптеся врагы до часу;
Въ свити е на все пора;
Будете втикать до лясу,
И не найдете двора.

^**^*

Якъ ни злитьця, — прыйде горе,
Буде все якъ тринь-трава:
Дасьця въ знакъ вамъ Чорне море,
Дасьця въ знакъ вамъ и Нева.

^**^*

Ваши бомбы, якъ галушки,
Не зробылы намъ вреда;
Противъ ста, дви наши пушкы,
Заплатылы за труда.

^**^*

Аглычанынъ отлычывся.
Ничого вже и казать;
Знову на Хфинталъ явывся,
Въ свій щобъ пароходъ стрылять.

^**^*

Не придумавъ що вже ззлости
Та зненавысты робыть,
Зновъ прыйшовъ до Тыгра въ гости,
Щобъ и ребра вси побыть.

^**^*

Чулы ци давно мы балы
Якъ вамъ и Пранцюзъ крычыть:
Тилькы мы того и ждалы,
Щобъ васъ добре провучыть.

^**^*

Хоть бы тьма неизчысленна,
Роззявляла тыгривъ пасть;
Руськыхъ знае вся вселенна;
Руський добре маку дасть.

^**^*

Насъ вже знае Мусульманынъ,
И Шамиль, Черкеський тузъ;
Тежъ пизнае Аглычанынъ,
Тежъ пизнае и Пранцюзъ.

^**^*

Вы якъ хытра та лысыця
Що не хвалыть выноградъ;
Вамъ не треба дуже злытьця,
А то все не пиде въ ладъ.

^**^*

Бо коса найшла на каминъ,
Тузаныну зададуть;
Луччебъ вамъ, свій з пушкивъ пламинь,
Въ груды Туркамъ повернутъ.

^**^*

Возопылыбъ вси мыряне;
Такъ зказалыбъ іихъ уста:
Ай Пранцюзы! Аглычане,
Вси за Виру, за Хрыста!

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.