Сон літньої ночі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сон літньої ночі
Леся Українка
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Посвята М. Ставиському


Сон літньої ночі колись мені снився.
Коротка та літняя нічка була,
І сон був короткий, - він хутко змінився
І зник, як на сході зоря розцвіла.


Чудовая мрія, розкішна та ясна,
Кохано в ту ніч обгорнула мене,
Приснилась мені люба доля прекрасна,
Приснилось невидане щастя дивне.


Була я щаслива, безмірно щаслива;
Приснилось мені... та того не списать!
Де в світі є мова така чарівлива,
Щоб справжнеє щастя могла розказать?


Та сон був короткий. Ранесенько-рано
Вже зникла рожевая мрія моя, -
Туди полинула, де грала кохано
Злотисто-рожева світова зоря.


Поглянула я, що вже нічка зникала, -
І душу мою обгорнула печаль;
І тихо-тихесенько я промовляла:
«Сон літньої ночі! мені тебе жаль!..»


Я щастя не маю і в мріях не бачу,
Бо іншії мрії у серці ношу;
Коли я часами журюся і плачу, -
Я щастя у долі тоді не прошу.


Для інших і доля, і щастя хай буде,
Собі я бажаю не сну, а життя, -
Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,
йому вже до щастя нема вороття!