Пан і Іван в дорозі.
Ізійшли ся пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують.
На кождому через плечі
Висить по торбині,
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині.
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…
Тай говорить до Івана:
„Знаєш що, Іване?
Годило ся б попоїсти!..“
— Та що-ж? їжмо, пане!..
„Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!“
— Добре, пане! — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зелененькій
Простелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панови свою торбу
Треба починати…
Але пан собі ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє…
„Що би ти робив, Іване, —
Пан зачав питати:
Як би тобі довело ся
Таке поле мати?..“
— А що-ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би,
Та ходив би до Одесу,
Сіль і гроші мав би…
„А що я не так зробив би…
Пан почав казати:
Я казав би на сім полі
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там під ряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
От-тогді приходь, Іване,
В мене балювати!..“
— Ет, спасибі, Іван каже,
Лучше будем спати!..
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло нього
Став і пан сопіти.
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійняв ся,
Та до панської торбини
І сам присотав ся…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки,
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудив ся пан раненько:
Пропаща година!
Хоче їсти сіромаха,
Та пуста торбина…
Розбуджає він Івана
Та його й питає,
А Іван стиснув плечима
Тай відповідає:
— А що-ж, пане, та-ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли,
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили…
То вони-ж то вашу торбу
Певне стеребили!
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
„Вставай, каже, вже, Іване!
Підем мандрувати.“
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж на силу перед вечір
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску та в торбину:
Є вже і закуска…
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годить ся,
У піч посадили…
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати,
Тай говорить: „Що ж, Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас приснить ся
Красчая закуска,
То вже ціла тому завтра
Достається гуска!..“
— Та як спати, то і спати,
Нічого діяти! —
Постелив Іван свитину,
Тай лягає спати…
Серед ночі захропів пан;
Іван пробудив ся,
Із'їв собі цілу гуску,
Тай знов положив ся.
Рано будить пан Івана
Та давай казати:
Як то Бог його до себе
Просив балювати.
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…
— Ані слова! — Іван каже:
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Тай сів собі коло печі
Тай стеребив гуску!..
„Чи то-ж правда? пан питає, —
Всю із'їв, Іване?“
— Та аби я так здоров був,
Як всю із'їв, пане!
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвав ся:
— Хтів когось пан ошукати,
Тай сам ошукав ся!..
16. IV. 1858
|
