Співомовки (1921)/Хмельницький з Ляхами

Матеріал з Вікіджерел
Співомовки (1921)
Степан Руданський
Хмельницький з Ляхами
• Інші версії цієї роботи див. Хмельницький з ляхами
35. Хмельницький з Ляхами.

Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею зєднати.
 А Хмельницький їм говорить:
 Сядьте, добрі люде!
 Послухайте мою байку,
 Чи правдива буде?..

Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро,
Сказано, дитина…
 Любив його, як дитину,
 Годив, як паняті;
 Але в того чоловіка
 Був і вуж при хаті.

І бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору ізпід печи
І вуж вилізає…
 І що дитя йому кине,
 Що само упаде,
 Вуж полізе, позбирає,
 Вуж і тому радий!..

Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись;
Дрочило ся, дрочило ся,
Далі стало битись.

 Вуж до піни розізлив ся,
 Укусив дитину;
 Аж надходить і господар
 В ту лиху годину.

Як ударив по вужови,
То хвіст і остав ся,
А вуж живий, та безхвостий
У норі сховав ся…
 Нема в хаті вже дитини,
 І вужа не стало;
 А тим часом господарство,
 Як вода спливало.

В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Тай вже на нім не осталось
Ні рубця, ні нитки.
 Іде бідний до ворожки;
 Світить вона свічи,
 Посиділа, погадала,
 Каже: „Чоловіче!

Мав же, — каже, — чоловіче,
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтність,
Все було від нього.
 А як ти з ним посварив ся,
 А може й побив ся,
 То ото-ж ти через теє
 Усього лишив ся!..

Повертається господар
До своєї хати,

Прислонив ся коло печи,
Тай став вужа звати…
 Вилізає вуж безхвостий,
 Тай став говорити:
 „Ні вже, — каже, — чоловіче,
 Разом нам не жити!

Коли ти на мене глянеш, —
Зараз пригадаєш,
Що до віку через мене
Ти сина не маєш!
 Коли ж я на тебе гляну,
 Зараз пригадаю,
 Що до віку через тебе
 Я хвоста не маю.

Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..“
 Оттак воно, добрі люде!
 Польща — то дитина,
 Король польський — то господар,
 А вуж — Україна!..

18. IV. 1858.