Старі хати Харькова/Хата по Кузинській вул. ч. 17
| ◀ Хата по Токовій вул. ч. 50 | Старі хати Харькова Хата по Кузинській вул. ч. 17 |
Хата по Ночліжній вул. ч. 8 ▶ |
|
починає собою групу хат з Лисої Гори. У дворі — дві хати: нова — під залізом, причілком на вулицю, в котрій живе господарька оселі — вдова Радченкова, бабуся літ 60, і стара — під соломою, поставлена на 1 м. вглиб двору. Орієнтована остання, як і перша причілком до вулиці, чоло її дивиться на схід. Збудована стара хата не за памяти господарки, отже їй за півсотню літ. Хата дуже запущена: покрівля держиться лише над великою хатою, де ще живуть мешканці, сіньми та кімнатою; над малою-ж хатою покрівля й стеля завалилися, вікна, рями й вікониці (за виключенням одного вікна) тут повиймано, призьба зникла, стіни облупилися й почасти розібрані і все це пішло на паливо.[2] Сінешна надвірня стіна похилилася на двір і підперта двома підпірками. Од ганку лишився лише поміст.
Будівля — чотирьохкамерна: велика хата, мала хата, кімната і сіни з відкритим ганком перед ними. Стіни — рублені (дуб і сосна) з брусів та півкругляків, з остатком. Облуплений та почасти й розібраний зруб малої хати позволяє установити: 1) що на будівлю її пішло дерево з якоїсь старійшої рубленої будови (на кутках кінці де-яких брусів мають чопи для зтачки), 2) що в вінцях дерево зтачане в той спосіб, що один кусок закінчується чопом, котрий входить в гніздо другого куска, 3) що вінці повязані між собою тиблями. Зруб великої хати виведено окремо; окремо також виведено і зруб малої ҳати. Продовжені чільна й напільна стіни малої хати, запущені кінцями в сторчову стойку, поставлену впритул до зрубу великої хати, утворюють надвірні стіни сіней та кімнати. Переборка між сіньми та кімнатою виведена з пластин, кінцями запущених в дві стойки, поставлені впритул до внутрішніх стін обох хат. Кімнату від меншої хати відділяє зараз цегляна стінка; раніш тут стояла піч, котру згодом розібрали, а дірку в стіні заложили цеглою. Верхні вінці поперешньої стінки, сполучаючі чільну й папільну стіни, остались і досі. Число вінців в малій хаті 14. Підвалини лежать на стоянах. Підлога у великій хаті дощана, в инших камерах глиняна. Стеля в обох хатах кімнаті і сінях дощана, завалена на горищі грубим шаром глини. В хатах (великій і малій) стеля наслана по сволокам — в кожній хаті по два — положеним вподовш чола. Вкрита хата соломою на чотирі схили. Кістяк покрівлі складається з кроков, пов'язаних бантинами й обшитих латами. Лати спочатку заплетено ріденько хворостом (вподовш схилів) і лише потім зверху вкрито соломою. Солома пов'язана парками, парки покладено гузирями вгору і поприкручувано до лат соломяними перевеслами. Стріха з причілка піддержується підстрішним брусом, з чола й заду — кінцями кроков. Ганок мабуть був перекритий продовженням чільного схилу. Причілковий схил заломлено під кутом в 44°. Кут сей для причілку взято не випадково. При ширині вулиці в 25 м. ілюзійне відношення між вишиною стін та вишиною покрівлі з середини вулиці буде рівне 1:1. Крокви сполучені під кутом в 100° при вершині. Призьба з трьох дошок, забраних у шулки, збереглась лише при великій хаті. Од ганку, як уже зазначалося, лишивсь поміст зі східцями та два уламки сішок (всіх було мабуть 4). Обмазана хата з окола по рештовці, з середини просто по дереву глиною. Стіни зверху білені. Вікон в великій хаті 5, в малій 4, в кімнаті 1. Рями величенькі, на 6 шиб; в малій хаті одно вікно було з відсувною кватиркою (піднімались дві нижні шибки). Вікониці — одинарні. Налишники на вікнах з гребнем та зубцями. Дверей всього четверо; кімнатні — на дві половинки, останні — одинарні. Всі двері дощані на шпугах. Одвірки і лутки вікон на кутках в'язані уступками, як в старійших хатах,[3] а не „на вус“, як в новійших.
Проштудіювавши кресленики, помічаємо в плані таку схему: велика хата — квадрат, діагональ його дає довжину малої хати разом з сіньми (чи кімнатою). Вишина стін = ½ довжини зрубу великої хати. Вишина кістяка покрівлі = вишині стін.
При обмірах сієї хати на горищі в товстому шарі глини нами знайдено два уламки двох кахель. Кахлі — без поливи з тиснутим рельєфним взірцем (на обох кахлях той самий), при чому дефекти одного уламку цілком доповнюються другим. Як виявилося після очистки від глини, кахлі з лиця і заду перепалені і задимлені; се вказує на те, що вони, обслуживши свою службу, як прикраса дзеркала печі, пішли в бут в другу піч, де вмазані були вже лицем до огню; після того, як і ся піч була розвалена, попали вкупі з глиною на горище. Рисунок[4] дає два стилізованих деревця (чи квіточки) та зірочку між ними. По техниці — неполивні, рельєфні — вони належать до тої групи народніх кахель, котрі були дуже розповсюджені у нас в XVII і XVIII[5] в. аж до того часу, як їх змінили росписні полив'яни кахлі. Знахідка — дуже цікава; вона позволяє встановити, що до з'явлення полив'яних кахель — котрі, до речі мовити, дуже поширені в Харькові, — печі обкладались неполивними, рельєфними.
——————
- ↑ Див. табл. XIX—XXI, рис. 33—38.
- ↑ Опис складався в 1920 р., в 1922 р. од будови осталась лише велика хата.
- ↑ Порівн. мою „хату по Єлисав. пр. під ч. 35 в Харькові“, рис. 30 на стор. 52 та. рис. 34 на стор. 52.
- ↑ Див. табл. XXI, рис. 37.
- ↑ На Слобожанщині іх знаходили на манастирищі Старого Козацького Зміівського манастира. Тут в XVII в. були майстерні, котрі постачали кахлі, як на манастир, так і на околиці. Проф. О. С. Федоровський, котрий зібрав цінну колекцію фрагментів таких кахель, в межах Слобожанщини відшукував іх в землі в Харькові на Іванівці; в Зміівському пов. — в Чугуіві, Малинівці, хут. Зайцевому, хут. Коробовому, Черкаському; Бішкіні; в Ізюмському пов. — в Савинцях, Цареборисові. За уділення цих відомостей проф. О. С. Федоровському складаємо щиру подяку.
Таб. XIX.
Таб. XX.
Таб. XXI.
