Америка, Японія, нетим, Італія і так далі. Книжку таки сховай! (Оленка бере книжку, йде). Ага, ще ось що: Що ти там маєш якісь коншахти з таким Голодюком, нетим? Книжок від нього позичаєш, нетим… А цеж не тобі компанія… Такий собі сільський „професорина”… Деж він, нетим, тобі товариство? Ти собі „гонор” неси!… Нетим…
Оленка: Таж він, татку, дуже порядний чоловік, патріот…
Парох: О, то, то, власне. Патріот!… А ти знаєш, що тепер значить патріот, так, як ти це розумієш? Такий патріот це бунтівник, бо він проти теперішнього правительства. А врешті, я вже сказав, деж це відповідне для тебе товариство? Сільський „кіндер-баламут”! А тиж донька-одиначка совітника митрополитальної консисторії, віцемаршалка ради повітової і прочая і прочая, нетим, якого предки в прямій лінії ще мабуть за короля Баторія сповняли високий „священичеський чин”.
Оленка: (Покрутила головою, пішла).
Парох: (Поглянув на карту Европи, здвиг плечима, ходить по кімнаті). Повтікали, ага, тої самої… Маневр. Це „очивиста” річ. А такі дурні загонисті, як приміром Голодюк, зараз плетуть теє, овеє, нетим… Пхи!… Чому то це молоде таке загонисте та горяче? О, і Гельця, нетим: Була дитина як дитина. — Правда, там у Перемишлі, то їй натовкли головку тою Україною. А тут ще допомогли всілякі Голодюки, ба „велебні” сотрудники, нетим… Ой, не дай Господи, нікому мати сотрудника!… (Входить сотрудник о. Гнат Федуник з часописом в руках).
Сотрудник: Слава Ісусу Христу! Добрий день отцю совітнику! Свіжа ґазетка! Не зівсім вона така свіжа, ще з понеділка.
Парох: (Бере часопис у руки). Гм, гм, „Chwila”, жидівська шмата, нетим. Вона все бреше, а особливо недолюблює теперішніх порядків, нетим.
