на те лахміття не подивиться. Тепер то ще хиба старі „австрійські” корони щось вартають, а від завтра вже инакші будуть гроші.
Парох: У, у, у! Инакші гроші, нетим, якіж це инакші гроші?
Юрко: Совєтські рублі, „єґомосьць”! Завтра побачите. „Товариші” привезуть… То мені прийде 70 ринських.
Парох: А як я немаю, нетим?
Юрко: Ей чому не маєте? Є вони, є у вас!… Єґомосць, я дуже немаю часу.
Парох: (Відчиняє шуфляду, добуває гроші, дає Юркові 140 корон). На, нетим і щезай мені з очей. Такий „зухвалий”, нетим! І, стільки років вчу, вчу, тай нічого не навчив.
Юрко: Та чого ви мене „єґомосць”, вчили? Або я вас бачив коли коло себе, хиба з буком? Хибань ваші паннунця, спасибі їм, зимою навчили мене читати. (Числить гроші). Є всі. Ну зіставайте здорові. (Пішов геть).
Парох: (Ходить по кімнаті). Овва, кепсько! Вже й цей „мурґа” щось занюхує, нетим… І хто його знає,… може й хлопня в селі тішиться з приходу цих большевиків?… Ай, нагадав я собі. Ще нова реверенда з крилошанськими отличіями в шафі. Ануж зрабують, нетим і не буде в чім при нагоді достойно репрезентувати чин, яким мене ласкаво відзначено… Гельцю, Гельцю!
Олена: (Вбігає передягнена в сільську одежу). Татко кликали?
Парох: Ай, синку! Мою реверенду з крилошанськими отличіями требаби сховати, нетим, щоби зволоч не збезчестила священичої одежди своїм прикосновенієм.
Олена: Я вже сховала. (Хоче йти).
Парох: Гельцю-серденько, я щось трошки зачи-
