наю лякатися. Ах, та вже передягнулася, нетим. Як міркуєш, як міркуєш, можеби й мені як передягнутися, нетим? Як міркуєш, нетим? Га, що, як?
Олена: Алеж, татку, це безпотрібне, таж всякий їм скаже, що ви священник. Мені що инакшого. Я не тому, щоби скритися хотіла, а щоби всякому зараз у вічі не попадати: Ось, мовляв „баришня”, „буржуйка”.! (Входить управитель школи Павло Масненький, лисий, з рудавим вусом).
Масненький: Моє глубоке поважання високопреподобному отцю совітникови і доземний поклін високоповажаній панні Гелєні! (Кланяється низенько).
Парох: (Дещо схвильований). А, моє почтеніє, моє почтеніє, нетим! (Подає йому два пальці. Масненький намагається поцілувати пароха в руку, парох недається).
Олена: Гаразд пане директор! (Подає йому руку). А можеби без того високопарного балакання?
Масненький: О, честь, кому честь! Яж мушу дати вислів моїм, гм, гм, почуванням глибокої пошани для дому, гм, гм, до якого маю честь заходжати, щоби обучати його наймолодшу, гм, гм, віточку. А деж мій дорогенький школярик Нюнцьо? Можеби ще до обіду вдалося переробити лєкцію, бо, гм, гм, гм, після обіду, хто зна, чи не буде гм, гм, за гарячо, гм, гм…
Парох: І ви вже що чули, нетим, нетим? Це правда, що армія відступила і ми наражені на прихід тих дикунів? Сідайте пане, е, е, нетим! Може що чули, розкажете, нетим?
Олена: Піду я, скажу Нюнцеві, щоби ладнався до лєкції. Він на веранді пише задачу, то прийдете, пане директоре, на веранду. (Відходить. Масненький стоїть).
Парох: Таж сідайте! Розказуйте, нетим! Ой, ой, ой, що то буде, що то буде?…
Масненький: В прияві достойника нашої святої
