церкви не лицює мені, мізерному мирянинові сідати, наколи цей достойник перший не заняв місця… Як високопр. от. сов. зволять сісти, тоді і я за ласкавим дозволом сяду.
Парох: Алеж бо то з вами церемонії, нетим… Хвалиться воно вам, що такі делікатні, нетим, та тепер не пора на це. Ну, я сідаю, сідайтеж і ви! Ну, якже, що чули, нетим. Дуже це страшна дич? Бо кажуть, що ця зволоч, зараз як прийде, кидається на всіх інтеліґентів з ножами і вирізує в пень.
Масненький: Трошечки щось в цих балачках правди й є, та не зівсім воно так. Ось приміром до Миронова вони ще вчора прийшли, але нічого страшного тамечки не робили. Патруля перегнала селом сюди-туди; всюди розпитувалися за „памєщиком”, і що правда, грозили, що, як знайдуть, дадуть йому бобу…
Парох: Таж ґраф виїхав, нетим.
Масненький: І щасливо сталося, що пан ґраф-маршалок зволили ласкаво виїхати, бо… вони, ці червоні, в першій мірі чують якусь дивну, гм, гм,… антипатію до дворів. Та зі злости, що „памєщіка” не знайшли, закватирувалися цілою гурмою до палати й такого там натворили, що гм, гм,… марморчик на марморчику цілим не остався.
Парох: Деж ви про це все розвідали, нетим?
Масненький: Шльомко, фактор пана ґрафа втік сюди до нас і чуда-дива розповідає.
Парох: А про отця декана з Миронова не казав що, нетим?
Масненький: (Встає, кланяється). Високопреподобні отець совітник позволять ласкаво, що я по черзі розповісти зважуся, так сказатиб систематично, як і до кого проявляють більшовики свої, гм, гм, гм,… антипатії і то від найлютійшої до найслабшої.
