легідь на Захід. Треті з черги всякі двірські офіціялісти, польські ксьондзи, а по містах богатирі-купці й каменичники. Аж відтак приходить черга на нас. І так: З нашими урядовцями й військовими бувшої України розправляються суворо. Тай вкінці приходить черга, — нігде правди діти, — й на наше духовенство й богатих мужиків, яких вони звуть: „куркулями”.
Парох: Скажіть же, пане… нетим, нетим, чи може й моїй священій голові грозить яка небезпека, нетим?
Масненький: Гм, гм, тут питання, що так скажу, дещо скомпліковане. В справі духовенства, як зачуваю, вони здаються на опінію місцевого населення. Як що населення заявиться, що воно й на далі хоче мати в селі священика, то як що заявляться за цим священиком, який був в селі, що він чоловік людяний не надто високих вимогів що до гм, гм, гм… що до церковних требів, то лишають його в супокою, тільки відберуть землю і скажуть людям: коли ви ще такі дурні, (Кланяється кілька разів), дуже перепрошую, сильно перепрошую, прошу ласкавого вибачіння, прошу негніватися, що висловлюся трошки непарляментарно, я не сказавби цього, як що не мусівби, простіть впр. отче сов-ку! — Ні не перейде крізь горло…
Парох: (Нетерпляче). Алеж бо… нетим! Кажіть же раз! Час не стоїть, нетим!
Масненький: Ні, не годен…
Парох: Кажіть бо, нетим! Ну, на все позволяю, все готов вислухати. Ну-бо! Ви спинилися на тім — я вам пригадаю, нетим: „Коли ви ще такі дурні, що”… Ну, нетим: що, що??
Масненький: Га, Бог мені свідком, що вимовлю це плюгаве слово не зі своєї волі… Отже вони… кажуть: Коли ви ще такі дурні, що… гм,… гм… попа… (Ах, прости Господи за це богохульне слово!) по-
