Масненький: Так, товаришу, не може бути. „Повітревком” виразно заявив, що двора неможна нікому перебиратися. Там у дворі буде: „культпросвіт”, „кіно”, „читальня”, „театр”, крамниця кооперативи… Алеж бо то ви горячі. Підіждіть, воно буде. Ось, глядіть, товариш „предревком” не напирається. Що призначиться, те візьме. Таж ви маєте хату яку-таку, а вінже немає ніякої й дотепер ночує в громадському арешті тай по селу в „колію” харчується.
Юрко: Я годжуся на все. А щож там поля ви мені призначили?
Масненький: (Глядить у папір). Ви будете сидіти мабуть у школі, там, де я сиджу, а в клясі, буде канцелярія „ревкому”.
Гудима: А деж дітей вчитимете?
Масненький: Тутечки, на „клебанії”. Таж тут є шість комнат. З двох більших зробимо кляси, в трьох я замешкаю, а отсю канцелярію дасться молодшому вчителеві.
Гудима: А піп?
Масненький: Ще чекайте! Може попа зівсім у селі не буде? Це залежить від завтрішнього мітінґу. Мають собі люде врадити: чи треба їм у селі попа, чи ні. Як скажуть, що треба, то мусять йому ухвалити якесь утримання, по якому там „ґарцеві” зерна, — а хату, — ну, то хибань дасться йому Лейбину-вокоманову халупину.
Юрко: Ага, „вокоманівку”. Правда, це ще доста добра хата. Там є й велика піч у хаті, ба є ще й ванькир. Ей, товаришу „дерехторе”, як то ви те все штудерно обміркували. Товаришу Дмитре, га, що, правда? Який то я панський розум мав, що я їх упросив до якогось часу нам за писаря бути. Що вчена голова, то вчена.
Масненький: Та що бо ви, товаришу! Бачу, що писаря не маєте, (бо того давнього ґмінного ,куркула”) чейже не візьмете, а ви мені ото на першім „мі-
