Оленка: (Відчиняє двері, стоїть на порозі). Ось і добре, що прийшла, Зоню! Добрий день! Я сама на всю хату. Нудьга мене береться, ні до кого слова промовити. Наші всі ще в церкві. Я не ходила, бо не було як хати самої лишити.
Масненький: Гм,… гм,… Добрий день, товаришко! А чомуж, як нудьга вас брала, не відчинили дверей? Тай булоби з ким побалакати. Я для вас завжди готовий.
Оленка: (Іронічно). Я й не припускала, що ви тут.
Масненький: А дежби? Приняв на себе обовязок служити громаді, тай мушу його сповняти. Де „ревком”, там і я.
Зоня: Патріот, значить, тільки не тямлю, котрої вже з черги вітчини?
Масненький: Зонька, без лишніх уваг!
Оленка: Та ні бо, це не лишні уваги. Видко сестра вас краще знає, чим я. Бо я гадала, що ви не тут…
Масненький: А деж?
Оленка: Сьогодня неділя, тож знаючи вас з давніщих часів, я була певна, що ви в церкві. Я вже цих кілька неділь не могла піти до церкви, бо годі саму хату лишити, то й забула, що там за престолом ваше давнє місце пусткою світить, ха, ха, ха!
Масненький: Ви не ходите тепер до церкви, товаришко, гм, гм, ну то й я не ходжу, гм, гм. Обовязки, гм, гм,…
Зоня: Не крути, не верти! Коли твої новітні пани пустили церкву кантом, то й ти не ходиш, бо лякаєш ся попасти в неласку тай буцім то: глядіть, який я ревний більшовик, що зірвав уже всяку звязь з буржуйськими забобонами.
Оленка: А, ґратулюю вам, пане Масненький!
Масненький: Від вас, товаришко Олено, все прийму, тільки прошу вас, не кличте мене „паном”, бо як каже наш „повітревком”: одні пани потопилися в
