— Десь закопав… Ба, й говорити, куда хотіти, таки до тої Оленки щось мене тягне тай тягне. Гей — га! Тамто десь любо, булоби так до неї притулитися, обіймити, поцілувати, гм, гм, гм!… Е, якось воно буде… Гей, таж пісня ще не готова… (Бере перо, задумується). Коби тільки як викурити з них той мазепинський шовінізм, з того Голодюка, з Зоньки тай з Оленки. (Пише. Входить Голодюк).
Голодюк: (Усміхається іронічно). Гаразд, товаришу!
Масненький: Гаразд, гаразд! (До себе) Ось і не дадуть дописати… Ще дві стрічки й годі. (До Голодюка) Прошу, сідайте! Я зараз, ще кілька слів маю дописати…
Голодюк: Алеж, пишіть здорові! Не перешкоджую. (Бере зі стола часопис „Більшовик” і переглядає його). Перегляну часопис. (Читає). Де, де, де! Побіда за побідою! (Всміхається).
Масненький: Ви, товаришу, може мали яке діло до мене?
Голодюк: Ні. Так тільки зайшов. Цікавий був, бачите, заглянути, як то мій шеф урядує. Вертаю з церкви тай поступив.
Масненький: (Їдко). В церкві були? Ну, ну!…
Голодюк: А був. Яж завжди, що неділі ходжу до церкви… А коло вівтаря так тепер пусто… Нема кому цілу відправу на вколішках ревне з книжочки молитися…
Масненький: Це до мене пєте товаришу. Та я собі такі уваги випрошую. Я вже свої літа маю й знаю, що роблю. А вам, товаришу, як ваш старший гм,… гм, товариш пораджу, щоби ви так ревне до церкви не вчащали, бо…
Голодюк: (Усміхається). Бо що?
Масненький: Раз ми під могутньою радянською владою, то мусимо бути послідовні.
Голодюк: Як раз сьогодні пішов я до церкви, що-
