би бути послідовним. Кожної неділі ходив, то й сьогодня пішов, а ви?…
Масненький: Товаришу! Учитель повинен завжди зберігати обовязуючі його приписи. Як буржуйські приписи веліли нам виховувати дітвору в реліґійно-моральному дусі і з себе давати примір, то тоді треба було ходити до церкви; якже тепер відділено церкву від держави й школи й повикидано з усіх шкіл науку всяких реліґій як річ безпотрібну, ба навіть для дітвори шкідливу, то ходження до церкви є демонстрацією проти влади, товаришу!
Голодюк: Ну, я цю справу дрібочку инакше розумію.
Масненький: Якже ви її розумієте? Цікавий я дуже.
Голодюк: Говоріть далі, вияснюйте свою програму, гаразд у вас повчитися. Я вам опісля на все разом відповім.
Масненький: Товаришу, я вас іритувати не хочу, тільки, гм, гм,… задля вашого добра це кажу. Такі, бачите, часи, гм, гм,… Як що хочете, гм,… удержатися на посаді, гм, гм,… і не втратити доброї опінії в уряді, то треба змінитися, рішучо змінитися.
Голодюк: Ах, навчітьже мене, будь ласка, де це такий маґазин, щоби в ньому можна було старе лахміття з себе скинути а нового накупити?
Масненький: Яке старе лахміття?
Голодюк: А те, яке ви так штудерно вспіли підміняти: душу, совість, народню честь і такі инші міштиґалки.
Масненький: Товаришу, я не позволю бути предметом ваших кпин!
Голодюк: То не заслугуйте собі на це! (Читає ґазету).
Масненький: (Пише). Товаришу! Совість, душа, це вже в теперішніх часах терефере… гм, гм,… а впрочім це справа особистого переконання. А що до на-
