Оленко сподобалася моя пісонька. (Шукає на столі). Може хочете перечитати, десь тут був ще один примірник. Ось, прошу! (Дає Оленці).
Оленка: Спасибі, перечитаємо.
Масненький: А можеби ми всі спробували переспівати? Це легко, на арію „Соколи”.
Зоня: (Глядить у папірчик через плечі Оленки). Що це за надпис?: „Галицький радянський народній гимн”?
Масненький: А так. Ця пісня мабудь колись стане всенароднім гимном наших пролєтарських мас. Нумо, переспіваймо!
Оленка: Не треба, миж чули, як ви тут з хлопцями співали. А впрочім…
Зоня: Ми звикли співати инакший народній гимн і його співати мемо до смерти, а нового вчитися не станемо.
Масненький: Який же це той ваш инакший гимн?
Голодюк: Наш гимн всенародній. Давний, а все новий, старий, а завжди молодий. Наш твір Чужбинського, а не Масненького, ха, ха, ха!
Масненький: Який то мені, оцей ваш гимн…
Оленка: Наш гимн, це гимн, з яким на устах ішли наші герої на лютий крівавий танець і з яким застелювали своїми тілами безмежні степи рідної України, з яким засівали свою земленьку своєюж кровцею на майбутнє жниво!…
Голодюк: Наш гимн, гимн геройського народу-страдальця, а це…
Масненький: А це?
Голодюк: Доспівайте собі самі! (Іде в глибину дальших кімнат).
Зоня: А це гимн раба-підлизайка, що хоче хлепнути ласки в своїх нових панів. (Всі троє щезають, двері зіставляють відчинені. З сіней входить парох і сотрудник).
