Сотрудник: Працюєте, пане директор, чи пак, — ох, пардон! — товаришу писарю світлого „ревкому”. Здорові були з святою неділею!
Масненький: Гм, гм, гаразд, гаразд! Що там отці-товариші новенького скажете? Може з яким ділом? (Парох увесь час мовчки ходить по кімнаті геть і назад).
Сотрудник: З ділом і не з ділом. Улекшили вам, бачите працю. На завтра, на славетний наш громадський мітінґ маєте між иншим зладити спис усіх, хто хоче приступити до тутешньої греко-католицької конфесійної громади. Так ми вже з цим упоралися зараз після богослуження. Людей попросили, щоби хто хоче в закристії записувався.
Масненький: А якже, багато записалося?
Сотрудник: (Кладе перед него папір). Ось, погляньте, я записував по числам домів. Маєте. Записалися майже всі наші господарі й халупники з сімями, о, бачите, крім нашого „предревкома” Юрка і ще трьох членів „ревкома”, бо вони не були в церкві тай крім вас.
Масненький: Гудима казав мені, що запишеться, за Джиґуна не знаю, не питав його. Гм,… гм,… а мене прошу теж вписати. (Зза дверей чути голос Голодюка: „А, падлюка”!) Чи ви, отче, що казали?
Сотрудник: (Усміхається). Я ні. (До пароха). Може ви, отче совітнику?
Парох: (Мовчки заперечує головою й далі ходить).
Масненький: Прошу ж і мене записати між парохіян.
Сотрудник: О, прошу дуже! Я не запишу! Таке цінне імя такого парохіянина повинно бути вписане хибань власноручно.
Масненький: Гм, гм,… та напишіть ви, отче-товаришу самі, бо я, гм,… гм,… маю руки замащені кляйстром.
