Оленка: Ходіть, побачите.
Масненький: (Зиркає оком на Оленку, зітхає).
Сотрудник: (Іде за Оленкою).
Парох: (Іде теж з провола. Переходячи повз Масненького, глядить на нього згірдно). Тьфу, нетим! Тьфу! (Іде до себе).
В сінях крик. Вбігає Юрко й Гудима, за ними суне ціла юрба людей. На переді верещать баби Мотря Щербата. Юрко й Гудима затулюють собі вуха руками).
Мотря: А поскапували би ті „ревкоми” й ті всі „бушівники” з ними, тай поскапувалиби!!!
Один з гурту: Та не верещи, бабо! Ото теркоче, гей терлиця!
Другий з гурту: Бо має „рихт”!
Юрко: Та чого ви, люде, поприлазили тутечки за мною?
Мотря: (Юркові кулаками до очей). Геть, дідоводе, з „ревкому”! Тобі свині пасти, а не „ревкомувати”!
Гудима: Тихо, бабо, бо „ті” паперами писок заткаю! (Бере жмут проклямацій і тицяє їй у рот. Загальний сміх).
Гурт: Мотря має „рихт”, має „рихт”! Го, го!
Масненький: Тихо! Кажи, бабо, чого хочеш?
Мотря: Та бо „певні”! Поміркуйте тільки, людонькове добрії! Жала я на панськім. Ще була стара встанова. Мошко давав десятий сніп. Ну, „ніц”! Аж прийшли он ті „бушівники”… Ми їх виглядали, ми їх визирали, ми їх вижидали, як каня дощу. Казали люде, що аж тепер буде правда на світі. Ая, маєш правду! Яке їхало, таке здибало. Були Москалі, казали, люде — чекайте, прийдуть Австріяки, буде добре, буде ліпше! Ая, було ліпше! Потому дурили нас то Україною, то Поляками, а все, що буде ліпше. А воно все однаково тай однаково. Обіцювали рай, як прий-
