ся, що так мусить бути, бо так було колись за Австрії. Не розбирав фактів… Польща мені заімпонувала, не як моя вітчина, нетим, бо я Поляком ніколи не був, нетим… Я нічим небув… Армія видавалася могутньою,… міркував собі, що так мусить бути…
Масненький: О, було чим одушевлятися.
Парох: Мовчіть, нетим! А виж не лизали чобіт старостам, інспекторам, жандармам? Я цього не робив ніколи, нетим… Аж ось завдяки приходові ваших большевиків, — відрубаний від світа, позбавлений господарства, позбавлений свободи рухів на зовні, мав більше свобідного часу в замкнутій хаті. Та завдяки моїй донечці, на яку ви посміли, свої очі піднести, зблизився я з її товариством тай цілими днями розмовляв з ними й пізнав, що це за гарні душі. Отець Ігнатій, Голодюк, ваша Зоня, яка сьогодні соромилася, що такого, нетим, брата має, — це люде. Перебалакали ми чимало… Підсунули мені цю, ту книжку. Я прозрів. Каюся, що стільки літ марно прожив. Та від сьогодні…
Оленка: (Входить). Татку, обід на столі!
Парох: …від сьогодні прирікаю всіма силами направити свої давні похибки, нетим… Від сьогодні аж до смерти. Для народу і з народом!
Оленка: Татку, що це ви? Перед ким?
Парох: Ха, ха, ха! Доню, це твій кон-ку-рент! Ха, ха, ха!… Ходімо обідати! Отче Ігнатіє, прошу, нетим!
Оленка: Гидь! (Всі троє йдуть до другої кімнати).
Масненький: А, контрреволюційне кодло! Відплачуся я ще вам!… Ет! Хиба треба й мені йти пообідати. (Іде геть).
Юрко: (В дверях, обертається й говорить до сіней). А ти, Івасю, чуєш, Івасю Рудик! Підеш закличеш всіх „ревкомів”, нехай зараз ідуть сюди! Незабаром підемо до Миронова! А, гов, чекай! А Буник нехай іде за тими хлопцями, що мають їхати на конях. (Входить до середини кімнати). Ов, „дерехтора” не-
