ма? Мабуть пішов обідати. (Вбігає Івась Рудик). — А ти ще тут?
Рудик: Дядьку, приїхав комісар „з повяту”, йде сюди.
Юрко: Овва! Біжиж насамперед за „дерехтором”, бо що я з тим комісарем балакати буду. „Дерехтор” всьо знає… (Івась відходить. — Входить Василь Михайлишин, комісар з „повітревкому” в кашкеті на голові).
Комісар: Гаразд, товаришу!
Юрко: (Мовчки кляняється).
Комісар: Ну, якже тут у вас? Їду до Миронова на віча тай поступив на хвилинку. Щось тут кепсько у вас… Коло двора люде мене обступили, нарікають, що кривда… Коло школи здибав я вашого учителя, теж нарікає…
Юрко: Котрий учитель?
Комісар: А цей, цей, що вам усе пише. Масненький мабуть називається, чияк?
Юрко: Ого, го, „дерехтор” Масненький, це золото, не чоловік. Що ми тут без нього робилиби? Всьо напише, порадить, „витлумачить”, ба навіть на те нинішнє віча в Миронові нову співанку зложив.
Комісар: Співанку? А, послухаємо!… Але, але, товаришу! Якже тут у вас справи укладаються? Спокій?
Юрко: Ба, сами пан…
Комісар: Що бо ви? — „Пан”?
Юрко: Вибачте товаришу! Так христянин звик.
Комісар: Та що бо ви?… „Христянин”?
Юрко: Ат! І знов забувся. Давні звички…
Комісар: Ну?
Юрко: Таж кажу: Спокою, щоби так во, чистого спокою, то нема. Рар-ураз то „мужикам” — рахувати — богачам не „рихт”, то бідноті не „рихт”.
Комісар: (Махнув рукою). Е, це „єрунда”! Ула-