ка Мошка Лянґнера, але також товариша Лєніна, Троцького і т. д. А тепер світ инакше ділить народи. У нас приміром в одному народі є і тов. Лєнін і тов. Троцький і я і Юрко Джиґун, а такі як Петрушевич, Петлюра, Кость Левицький, ґраф з Миронова, о, ваш бувший війт (глядить у записник) Михайло Кальчук, це знов другий нарід. Ми знаємо на світі тільки два народи: в одному пролєтаріят, в другому буржуї… Так… Питаєте, що робити, щоби не попасти в колізію. Коротка відповідь: Тихо сидіти, до публичного життя не мішатися… Ваше положення вже й так новими обставинами й установами облекшене… Бо в своїх церквах ви необмежені господарі, тільки на проповідях треба вважати… Ми до чисто віроісповідних справ не мішаємося. Хто хоче якоїсь церкви, чи реліґії, нехай сам собі удержує і свою церкву і її функціонарів. Тільки, вибачте, церковну землю відбираємо вам і звертаємо її природному її власникові-народові… Ну, до школи вже вступ для вас заборонений — зараз лекше для вас, один обовязок менше. Як народ ухвалить вам яке удержання, сам народ має вам його принести, впоминатися не можете. Ну, щож ще? Ага! На ніяких зборах, чи мітінґах не смієте промовляти й не можете голосувати. До ніяких урядів не можете належати. Як яку кривду будете почувати, ніде жалуватися не можете… А впрочім ви зівсім свобідні громадяне…
Сотрудник: Спасибі за пояснення! Значиться ми… vogelfrei!
Комісар: (Заглядає в записник). Та ба, отче парох, на вас тут останніми часами прийшли ще деякі негарні інформації…
Парох: Щож такого, нетим?
Комісар: Ось бачите, впевнюють нас люде віри достойні, бо урядові прихильні будьто би пан ґраф відїздячи, пороздавав багато своїх річей на переховок своїм приятелям а між иншими, дещо з цього має бути й у вас. Позволите, що я провірю справу,
