перегляну ваші річи і як знайду щось буржуйське, панське, то сконфіскую на річ Галицької Радянської Республики.
Парох: Як то, нетим, ревізія, в мене ревізія? Я словом чести можу вам заручити, що в мене ґрафського нічого нема!
Масненький: (Від дверей). Та хто тепер вірить у слово чести?
Парох: (До Масненького): Чи вас хто питається, нетим?
Комісар: Перепрошую дуже, але цей товариш, як член „ревкому” має право робити свої уваги.
Парох: То нехай Юрко посвідчить, нетим! Він же був у мене пастухом, мало що не до вашого приходу. — Юрку, чи ґраф привозив коли які річи до мене, нетим?
Юрко: Та за дня, бувало, я не бачив, щоби тут щось від Миронівського пана привозили, але ночами — хто його знає?
Комісар: Ось бачите. Ми це зробимо для певности. (До салдатів). Товарищи за мной! (Іде до дверей на право, салдати за ним). Прошу отче парох за нами! (Всі й парох ідуть до другої кімнати).
Сотрудник: (До Масненького). Поздоровляю вас, пане, чи так, товаришу Масненький з новим патріотичним подвигом!
Масненький: З яким?
Сотрудник: Догадайтеся!
Масненький: Прошу в останнє, до мене з кпинами не обзиватися, бо…
Сотрудник: Бо?
Масненький: Бо!
Сотрудник: Не так гостро, пане Масненький, бо хви-лі ва-шо-го па-ну-ван-ня по-чис-ле-ні. Якраз перед хвилею дістали ми таку для вас непотішну звісточку, що…
