Глядіть товариші — тутешні: ґрафський це образ чи ні?
Масненький: (Підходить блище). Не знаю. Щось не тямлю, щоби я цей образ тут коли бачив.
Парох: Ух, пад… нетим! Щоденне сидів навпроти цього портрету, як вчив мойого сина, нетим!…
Юрко: (Підходить). А цеж небішка наша попадя!
Сотрудник: Бачите, товаришу комісарю, що й урядова віродостойна особа, яку ви так прихвалювали, товариш Масненький, може в своїх інформаціях помилитися. А „предревком”, простий чоловік сказав правду.
Комісар: (Поглянув на Масненького з докором). Так кажете товаришу „предревком”, що це не ґрафиня?
Юрко: Таж кажу вам, наша „їмость” гей викапана.
Комісар: (До пароха). Бачите, отче, похибку направляємо і портрет зіставляємо. Бо у нас строга справедливість… Але шубку візьмемо.
Парох: Га, боротися з вами не буду, нетим. Нехай вам вийде на здоровля, нетим!
Оленка: (Цілує портрет і плаче). Мамо, мамо, чого ми діждали?!
(Вбігають хлопці з червоними лентами на капелюхах, святочно повбирані).
I. Хлопець: Ми вже з кіньми осьдечки!
II. Хлопець: Зараз їдемо?
III. Хлопець: Прошу пана… е, е, е… товариша директора, може ще раз переспіваємо нову співанку!
Масненький: (Підходить до комісаря). Позвольте, товаришу. Я переспіваю з хлопцями пісню, яку на сьогоднішній мітінґ сам зложив. А відтак (глядить на годинник) їдьмо, бо вже пора.
Комісар: Ну, послухаємо вашої пісні.
Масненький: Хлопці! Вважати! Ну, сміло, враз!
