сейчас зігнати й до міста! В ночі повезеться збіжжа з магазинів до руського Гусятина!!!
Масненький: (Крайно зденервований крізь сльози). Ні, люде, неправда! Мітінґ не відложено, тільки ой, ратуйте, ой ратуйте! (Бігає). Тільки більшовики роз-би-ті, ті-ка-ють! Ой, що з нами буде? Ой, Ляхи повісять! Ой, ой, ой, ой, ой, ой! (Бігає). (Комісар, старшина, Юрко вибігають до сіней).
Салдат: (Що йде позаду — до Масненького). Ну, товаришу, не танцюй, а гайда! З нами! Бо повиснеш на панській шибениці! (Вибігає до сіней).
Масненький: (До пароха). Високопреподобні отче совітнику, ратуйте перед Ляхами!
Парох: Ух, нетим!
Сотрудник: Тут шкода часу на балачку. Біжіть за „своїми”, бо лишуть. Вам зістає тільки одна дорога — за Збруч! (Масненький вибігає зі сіней).
Оленка: І знов „з обіймів в обійми”?
Парох: Нічого, доньцю, нетим! Перебули стільки злиднів, перебудемо й ці!
Сотрудник: А все блище до кращого! В Бозі надія, що нові „обійми” вже не довго потрівають. Народ сталиться!
Парох: А народу не покинемо, він потрібує проводу й поради. Не покинемо!
Оленка: Ніколи!
