мала більше як 270 членів. Завдання своє жінки вбачали у самоосвіті, в організації концертів, театральних вистав, просвіті дітей, поширенні знань про селянську кооперацію[1].
Українські жіночі організації мали чітко визначений національний характер. Але це не була замкненість, відгородженість. Загальновідомими на Галичині і Буковині були успіхи світового жіночого руху. У Галичині була налагоджена співпраця українських жіночих товариств з жіночими товариствами в Чехії. Як найширшому ознайомленню з жіночим рухом слов'янських народів сприяла польська і чеська періодика, яку передплачували українські жіночі товариства. Читачами чеської жіночої газети "Lada" були члени львівського "Клубу русинок", товариства передплачували чеські видання "Źenský svět", "Źenský listy", польську демократичну пресу. Незважаючи на загальну напруженість українсько-польських відносин, жінкам вдалося організувати деякі спільні акції. В альманасі ”Dła głodnych”, виданому у Львові польським товариством ощадності жінок у 1890 р., взяли участь і українські літераторки Н. Кобринська, К. Попович, Уляна Кравченко. Виручені гроші від розпродажу пішли на підтримку голодуючих українських і польських селян. Спільно виступили українські і польські жінки з вимогою рівних виборчих прав для жінок.
Ідея жіночої емансипації ще на початку 80-х років XIX ст., у час створення перших жіночих організацій мала не так вже і багато прихильників. Навіть на рівні масової свідомості освіченої верстви фемінізм пов'язувався з найрадикальнішими вченнями, з дарвінізмом, соціалізмом, розглядався як реальна небезпека для традиційних форм родинного життя та й в цілому для звичного життєвого укладу. Виступи організаторів та ідеологів жіночого руху, діяльність перших жіночих товариств, їх підтримка не надто численними жінками з сімей священиків, світської інтелігенції і, що дуже важливо, потік загальнодемократичних ідей, через відносно короткий час дали реальні зміни у суспільній свідомості, у настроях та емоціях громадськості. Участь жінок у громадському, культурно-мистецькому житті, їх прагнення отримати систематичну освіту, професійно самореалізуватися вже не викликали різкого несприйняття, осуду, а, навпаки, суспільство стриміло до контролю над суспільною активністю жінок, а відповідно і до нав'язування їм не зовсім повноцінних форм емансипації, зокрема, нерівної так зв. "жіночої освіти", нерівної оплати за рівноцінну з чоловіками працю, специфічних форм громадської діяльності, переважно філантропічних та просвітніх. Ідея свободи, свободи жінки щораз глибше проникала у суспільну практику, виявлялась на рівні психологічного самовідчуття. Об'єктивно цьому сприяли модернізація села у XX ст., зміна способу життя, поява садків (охоронок), сільських
- ↑ Мета. — 1908. — №—2.
