Перейти до вмісту

Сторінка:«Україна в минулому», 1994. – №5.djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вістичних, ні крайньо націоналістичних тенденцій”[1]. Очевидно такі політичні вподобання цілком задовольняли і центральну, і місцеву адміністрацію, бо ніяких застережень з цього приводу не було. Натомість дуже гостро ставилося питання про громадянство випускника Київського університету. Спочатку, у вересні 1898 р. М. Грушевський погодився посісти пропоновану кафедру за умови надання йому права на збереження російського громадянства[2], а згодом, у грудні того ж року, заявив про свою готовність з дозволу російського уряду прийняти австрійсько громадянство[3]. В кінцевому результаті тривалі переговори з Михайлом Грушевським про прийняття громадянства так нічим і не завершилися. Питання і надалі залишилося відкритим[4].

Тим часом 22 травня 1894 р. вчений успішно захистив магістерську дисертацію на тему “Варське староство. Історичні нариси XV-XVIII ст.” 3 нагоди цієї події у Київській Громаді було влаштоване невеличке свято, на якому з промовами виступили В. Антонович і О. Кониський[5]. Останній побоювався, що М. Грушевський не вживеться у досить специфічній галицькій атмосфері. “Ваші люде — се факт — не переносять жадної конкуренції наших людей, — ділився він своїми сумнівами з О. Барвінським ще у 1893 p., — і звикли тільки нашими руками загрібати жар, а головна річ — завжди і в усему давати перед і перевагу своєму тільки за те, що він свій, і коли їм здається, що наш чоловік може хоч трохи шкодити своєму, то нашого можна тоді і геть!… Отже чи не станеться так і з Хлопцем [М. Грушевським — В. К.]? Він людина високо честна, гуманна і кротка і безмежно перенятлива, а працьовати доведеться єму серед егоїстів, в краю вельми здеморалізованому, де інтрига і капости поза плечима річ звичайна і де не мине він великих прикростів. Отже чи не зроблять ваші люде так, щоб він мусів тікати? На мою думку, се легко може статися. Не висловив я єму сеї думки, але не хочу таїтися з нею перед Вами і перед Вашими людьми! Нехай вони подумають про сеї…”[6] Однак, у виступі

110
  1. Винар Л. Австрійські урядові документи про призначення Михайла Грушевського професором Львівського університету // Український історик. — 1986. — №3–4. — С. 79.
  2. ЦДІА України у Львові. — Ф. 146. — Оп. 7. — Спр. 4599. — Арк. 9.
  3. Там же. — Арк. 10.
  4. ЦДІА України у Києві. — Ф. 1235. — Оп. 1. — Спр. 23. — Арк. 68–69.
  5. Лотоцикьй О. Сторінки минулого. — С. 182–183; Він же. На від'їзді // Нова Громада. — 1906. — № 7. — С. 24.
  6. Барвінський О. Заснованнє катедри… — С. 11–12.