Сторінка:«Україна в минулому», 1994. – №5.djvu/111

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

О. Кониського на банкеті прозвучала надія на теплий прийом М. Грушевського у Галичині[1].

І Антонович, і Кониський, відряджаючи свого вихованця, застерігали його від втручання у галицьке партійно-політичне життя, націлювали на витворення в Галичині українського культурно національного центру, відвернення галицької молоді від “шкідливого” політиканства і спрямування її інтересів у русло культурно-освітньої праці[2].

Приїзд М. Грушевського до Львова не був несподіванкою для галицької суспільності. Вже в квітні 1894 р. у львівській пресі з'явилися повідомлення про призначення одного з найталановитіших учнів В. Антоновича професором кафедри всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи[3]. Проте особливої прихильності до молодого науковця галицьке громадянство не виявило. Правда, напередодні захисту магістерської дисертації М. Грушевський отримав зі Львова вітальну телеграму такого змісту: “Просячи вибачення в Київської Громади за се, що забираємо світило Громади так діяльного члена Вп. Михайла Грушевського, витаємо його щирим серцем і очікуємо нетерпеливо його прибуття. За Товариство імені Шевченка, “Просвіту” і Педагогічне Товариство член Виділу Кость Паньківський”[4]. Але на відміну від привітань інших українських громад, це не тільки лаконічне, а й підписане не головами львівських товариств, а лише одним членом виділів. Таку розбіжність у характері телеграм відразу помітив О. Кониський. В одному зі своїх листів він дорікав за цю необачність головному проповіднику “новоерівської” політики в Галичині О. Барвінському, на що той виправдовувався своєю відсутністю у Львові. Сам М. Грушевський не звернув, однак, уваги на дисонанс у тоні телеграм[5].

Прохолодна зустріч молодого професора українською галиць кою громадою цілком логічно випливала з обставин внутрішньополітичної ситуації, що склалася в краї на той час. 1894 р. більшість галицьких народовців на чолі з Ю. Романчуком та К. Левицьким, зневірившись в угодовській тактиці, перейшла до опозиційної політики; коло прихильників політичної доктрини ”нозої ери” звузилося до невеликої групи народовців, що об'єдналися навколо О.Бар-

111
  1. Кониський О. Магістерський диспут і свято професора М. С. Грушівського // Зоря. — !894. — Ч. 11. — С. 263.
  2. Барвінський О. Спомини… — Спр. 24. — С. 370.
  3. Діло. — 1894. — 13 квітня; Галичанин. — 1894. — 17 квітня.
  4. Барвінський О. Спомини… — Спр. 24. — С. 367.
  5. Там же. — Арк. 367–368.