Перейти до вмісту

Сторінка:«Україна в минулому», 1996. – №9.djvu/229

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Треба шкодувати, але це правда: пропонована монографія цілком замовчує або й фальсифікує цілий ряд проблем з історії України — не лише ті, які автори нібито самокритично перелічують на с. 792. Я не збираюся перераховувати всі ці проблеми, бо це, врешті-решт, завдання авторів осмислити і переосмислити проблеми історії України, але я не можу не підкреслити, що автори, вже починаючи працю над монографією (якщо вони справді її починали, а не підредаговували давніше написані статті і розділи), були на цілком хибному шляху. Це справді якась безмежна догматична схоластика: еталоном “правильної” історії України для них завжди був і є безджерельний, тенденційний і в кардинальних питаннях історії України фальсифікаторський десятитомник “История Украинской ССР”. Все те, що не співпадало зі схемою, поданою до вірування в десятитомнику (про неї говорять у монографії як про “єдино правильну концепцію”), було оголошено “немарксистським”. Так виникла червона нитка монографії — зведення всіх проблем до єдності давньої Русі та взаємовідносин Росії і України. “Єдино правильну концепцію” прирівняли до критеріїв марксизму, — таких, якими їх розуміють автори. Насправді ж визнання, в принципі, українсько-російських протиріч в минулому, колоніального режиму України в складі Російської імперії, винищення української культури за царату, припинення українізації шляхом кривавого терору, мільйонних жертв штучного голоду, необгрунтованих репресій часів Великого терору і періоду боротьби зі збройним націоналістичним підпіллям на Західній Україні не мають нічого спільного з марксизмом або “немарксизмом”. Просто певні явища, факти, події були, відбувалися, існували незалежно і цілком поза надуманими та фальшивими історичними конструкціями. Історична наука — не догма, в ній цілком можливі на практиці конструктивні альтернативні концепції, які треба враховувати і марксистам і “немарксистам”.

Авторів же монографії страшенно дратують альтернативні погляди на певну проблему, вони неодноразово скаржаться на “разнобой” (с. 94), “разнообразие взглядов” (с. 96). Внаслідок прямолінійного і примітивного догматизму — в розумінні авторів право на існування має лише одна-єдина концепція, яка й оголошується (невідомо на якій підставі) правильною, марксистською.

Українська радянська історична наука виявилася цілком безпорадною (і це підтверджує рецензована монографія) у висвітленні таких проблем, які у нас часто пояснюють з антиджерельних та взагалі алогічних позицій, як, наприклад, виникнення “матері руських міст” Києва тоді, коли ще жодної Русі не було і невідомо кому була потрібна така столиця; перетворення “легендарного” періоду існування Давньої Русі в ре-