таким чином, що мапа не втратила ні властивої їй доступності зображення, ні читабельності.
Друга мапа-врізка відображає територіальне розміщення українських земель-князівств на зламі ХІІ–ХІІІ ст. і першої половини XIV ст. На мапі зображено українські землі періоду остаточного розпаду Київської держави на самостійні князівства та утворення Галицько-Волинської держави.
Мапа Козацької держави Богдана Хмельницького (1648–1657) побудована на картографічних та історичних джерелах (це картографічні праці О. Яблоновського, історичні — М. Максимовича, І. Крип'якевича, Я. Дашкевича та ін.).
Зокрема виділяється 6 етнічних меж: українсько-польська, українсько-словацька, українсько-угорська, українсько-румунсько-молдавська, українсько-білоруська, українсько-російська. Щодо південної межі розселення українців, то вона практично співпадає з політичними кордонами між Військом Запорізьким та володіннями Османської імперії.
Виділення цих меж було досить проблематичним для сучасних істориків-дослідників і, безумовно, у цій проблемі остаточного вирішення ще немає. Але те, що такі межі зроблені на фоні великої сучасної мапи України, переконливо свідчать, що Україна на сьогодні володіє своїми автохтонними, складеними понад тисячу років тому територіями. Хоча, звичайно, і поза цими картографічними кордонами є землі, які здавна були заселені українцями, але як реальність нашого часу залишились поза межами України і теж потребують уваги науковців-дослідників.
Окрема мапа-вирізка показує політичну автономію України з другої половини XVII ст. і протягом XVIII ст. Це по суті хронологічне продовження попередньої мапи Козацької держави Богдана Хмельницького.
Новітня доба — період відродження Української держави (1917–1920) — відображена на мапі “Відновлення державності України”. Тут показано межі початку XX ст., коли ареал розселення українців був найбільшим протягом всієї історії. Для порівняння: площа території самостійної української держави 1917–1920 pp. разом з усіма її тимчасовими анексами становила близько 690 тис. кв. км, а сучасна Україна має площу 603,7 тис. кв. км.
Для відтворення кордонів розселення українського народу на початку XX ст. автори мап використовували переважно статистичні дані переписів, що до деякої міри відрізняється від методології картографування аналогічних меж за станом на XVII–XVIII ст. (Хоч з іншого боку, статистичні дані австрійського перепису 1900 р. і російського 1897 р. свідомо занижували число українців).
