Покірний наймит я, давно прикутий
Бажанням їсти щось до рахівниць;
Давно душа моя схилилась ниць,
Міста, під вашим подихом отрути, —
Так через віщо-ж досі не забути
Мені світанків в полі й косовиць;
Так через віщо-ж солоденький Гриць
І досі ще мені хвилює груди?
Вже цукроварні, фабрики і гути
Встилають димом золото пшениць…
І вже в минулім можна все збагнути,
І вже нема в майбутнім таємниць!
І одягає машинова міць
І дні мої й таку наївну бранку,
Мою країну, з прадідів селянку,
Співучу землю смутку і криниць…
Вже не впаду на сіно горілиць,
Щоб пити вітер, ніч і степ до ранку,
А потягну в кафе бліду панянку
Або досвідчених в коханні молодиць…
Або-ж при світлі тихих блискавишь,
