в гимназії він записував українські слова до „Лекс(икона) Малор(оссійскаго)“, але вплив російської школи не тільки не сприяв, а більше спиняв та глушив цю неглибоку, інстинктивну цікавість до сього рідного. Принаймні бачимо це з того, що літературні інтереси, які прокинулися в йому ще на шкільній лаві, носять чисто російський або краще — пануючий тоді романтично-космополітичний характер.
Та от добув панич курса в російській провінціяльній гимназії і з романтично-сентиментальною поемою „Ганцъ Кюхельгартенъ“ та мріями про „государственную службу“ конче по міністерству юстиції побрався до Петербургу. На службі йому зразу не пощастило, а тут ще чужа-чужісенька сторона, а тут пекуча туга за рідним краєм, оті позверхові споминки про його, і 19-літній Гоголь — автор голосних „Вечеровъ на хуторѣ близь Диканьки“… Що ця туга за рідним краєм таки справді грала не аби-яку ролю в генезі перших оповіданнів Гоголя, тому може бути певним доказом його власне посвідчення. „На меня, — пише він згодом в „Авторской Исповѣди“, — находили припадки тоски, мнѣ самому необъяснимой, которая происходила, можетъ быть, отъ моего болѣзненнаго состоянія. Чтобы развлекать себя самого, я придумы-
