кінчає Куліш, все равно, „какъ жалко исторгнуть изъ памяти первыя игры невозвратной юности“. Но всякий возрасть имѣетъ свои преимущества и свою замѣну того, что было безразлично хорошо въ прежнее время“ (ib. 33).
Реформатор російського письменства, що роспочав у йому, як влучно сказав Чернишевський, славетний „гоголевскій периодъ“, Гоголі, безперечно мав великий вплив і на українське письменство. І мав не тим, що на нашому ґрунті утворив реальну школу письменників, бо реалізм і до його краще і повніше поставлений був першими українськими письменниками, у яких довелося самому Гоголю вчитись; а тим, що своїм талановитим словом він навернув і, як знаємо, до цього часу навертає багатьох українців до свого народу, що зробився був на початку нашого національного відродження учителем „самопознанія“. Дарма, що те Гоголеве „самопознаніе“ неглибоке було і примитивне, що воно одяглося в такі форми, які переросло дальше ж покоління; дарма, що сам учитель на перших же кроках перестав задовольняти своїх учнів, іменно як учитель. На світанку національного життя ми й не можемо вимагати під людей тієї свідомости, яку маємо сами, і нам досить того, що Гоголь — може, незалежно від своїх замірів та
