бажаннів, несвідомо для себе самого — став одним із перших моторів нашого національного руху, щоб скласти перед ним велику пошану від вдячних нащадків. Для нас було б любіше, звичайно, зачислити його в ряди наших безпосередніх і неподільних діячів, бачити його ім'я записаним на сторінки історії українського письменства, але цього не сталось через відоме всім нам лихоліття. Хоч це і прикро і сумно, але — що ж робити — мусимо задовольнятись тим, що українська душа Гоголя хоч часткою віддала рідному краєві те, що взяла від його. Частка — не ціле, то певне, але за тодішніх обставин, на світанку нашої національної свідомости, і та частка не була вже занадто малою і легковажити її ми не можемо.
Тепер, думаю, ясно — чим був для нас Гоголь і як повинно ставитись до його сучасне українство. Ясно так само й те, чи мають право централізатори й обрусителі узурпувати собі ймення Гоголя і ним виправдувати свої злочинні операції над тим народом, що дав не тільки самого Гоголя, але й краще з того, що було в Гоголі. Великий російський письменник був далеко тісніше зв'язаний з рідною стихією, ніж сам думав; образи дітячих літ так міцно пристали до його вражливої душі, що й опісля з них та з народних українських пісень і пере-
