дають свої молебні… І такі молебні перед Гоголем з нечистих уст — то найгірша зневага його, жалю і спочуття вартої, пам'яти.
В Гоголевські дні ми теж схиляємо побожно чоло перед цим мучеником дводушности, але не вихваляти знаряддя його муки будемо ми, не цілувати кандали, що оповили його духову істоту й розірвали на двоє та переполовинили його душу — ні… Ми можемо тільки з обуренням та протестом згадати ті обставини життя, що калічили й калічать кращих синів нашого рідного краю й завдають їм зайвих і нікому непотрібних мук на пагубу їхнього таланту за-для громадського діла. Використавши для його всю свою силу (а це зробити міг тільки однодушний Гоголь, як би він не зійшов був з рідного ґрунту), він і всьому світові прислужився б далеко більше, не тільки рідному краєві. Не сама тільки Україна може плакати над цим мучеником дводушности; його занепад — це минус в загальнолюдській скарбниці, так не багатій на великі таланти. Це пропаща жертва.
Як зразок такої непотрібної жертви Молохові ашантійської державности — Гоголь завжде буде жити в пам'яті всіх свідомих і однодушних людей на Україні.
