Сторінка:Іван Гнида. Червоний Кобзар. Збірка пісень і поезій робітничих (1914).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Тому слїдкуєм лиш вперед,
Чи ще великий шмат дороги.
А все що пядь, що крок вперед, —
Нове добро, нові богаства,
А ми хиляєм ся по них,
А ми збираєм їх для паньства.
А з каравани все кричать:
„Ми є суспільство, ми держава!
„Гей, ви, воли, що у ярмі.
„На знайдене нема в вас права!”
А ми хиляєм ся гуртом,
А ми згинаэмо карчила,
Скрипить ярмо, болять кістки,
А з поту йде новая сила.
Що пядь, що крок, то близше все,
І прокидаєть ся в нас віра,
Що пядь, що крок росте наш гурт,
Найслабшого кида зневіра.
А тягарі ростуть… ростуть…
Ярмо вїдаєсь глибше… глибше…
Впрягли дїтий, свої жінки,
Щоб до рівнин дійти лиш близше
За нами-ж сьміх ворожий йде,
Глузування, з'їдливі кпини,
Що мрії всї про рівнину,
Се сни недолїтка дитини.
А ми, що крок то близше все
До брам новітньої держави —
Ярмо вже муляє кістки,
Ярмо цїлїське вже керваве.
У спеку пражить нас жара,
У слоту дрож сїче і холод,