Сторінка:Іван Гнида. Червоний Кобзар. Збірка пісень і поезій робітничих (1914).djvu/12

Коли-ж не схоче по добру,
То хоть насильно по неволї. —
І розгоряєть ся борба:
Хто їхать, — хто тягнути буде?…
Колиска — ж гойдаєсь в одно,
Байдуже, як воюють люди.
А там далеко вперед нас
Блестить ся шлях, дорога права,
Там починаєсь рівнина,
Новая рівности держава.
Там буде суд для всїх прочан,
Читати муть з очий ті блиски:
Чи сам він йшов, чи впряг кого
В тяжкім шляху житя колиски.
Та нїм дійдемо ми туди
До брам новітньої держави,
Ми вже впряжені у ярмо
Тверде, тяжке, старе, іржаве.
А до ярма почіпляна
Тяжка, велика каравана.
А там на нїй усьо добро
Та гурт людий у ролї пана.
Що по дорозї ми знайдем,
Усьо скорій туда складаєм,
А що вже там стаєсь із тим,
Про те ми просто і не знаэм.
Ми й не питаэмо про те,
Бо зжили ся з ладом яремним,
Хоть де-хто скаржить ся клене,
Вважаэм те дїлом даремним.
Таж ми так сковані ярмом,
Що відійти нема в нас змоги,