Постаті жінок в чорних покривалах підсилюють нерадісні кольори брудних кварталів.
У Порт-Саіді сіла на пароплав група шлюпників, що мала в каналі завозити на берег кінці канатів і допомагати швартуватись, коли трапляться зустрічні пароплави. Британці побоювались, що нога радянського моряка й на березі пустині, може лишити „червоні“ агітаційні сліди.
В групі привернув увагу темновидий зморшкуватий шлюпник. Він хитрувато й допитливо позирав на все чорним примруженим оком, друге, очевидно, атрофоване, дивилося просто вперед — байдуже й ніби скептично. Щоб виявити до нього свою прихильність, я по-арабськи привітався.
Навіть скептичне око шлюпника виявило помітне здивовання, а примружене усміхнулось.
Шлюпник проказав у відповідь довгу булькотливу фразу. Інтуїтивно зрозумів, що він запитує: чи знаю я арабську мову? Я замотав головою. Тоді він подумав трохи й відповів ламано на моє привітання:
— Драстуй, — і по паузі охоче додав: — русі, драстуй, джермані — гутен таг, італьяно — боно-джорно, арабка — сабах ель хайєр.
Потім указав на себе пальцем, рекомендуючись:
— Мустафа.
Так ми й познайомились. Сніданок в кают-компанії, куди запросили всіх шлюпників, остаточно підсилив приязнь Мустафи і він зробив мені дружню послугу.
