стерно. Віддалік громадилися землечерпалки й димів зустрічний пароплав.
Високий у білому лоцман-голландець наказав тримати ліворуч. Капітан переклав наказ — починався крутий поворіт.
Накази частіше злітали з вуст лоцмана. Капітан перекладав їх і скоса позирав на молодого стернового.
Кучук стояв блідий, готовий до всього. Накази частішали. Навантажений „Курск“ слух'яно повертав свій корпус.
Несподівано лоцман проказав довгу незрозумілу фразу, в якій не чути було тону наказу. Капітан Ковальчук посміхнувся і, повернувшись до Кучука, переклав:
— Лоцман каже, що ти молодець. Такого стернового він ладен поцілувати.
Бліде лице Кучука втратило болісну напругу, — густо почервоніло й посмішка розняла зціплені губи.
Надвечір „Курск“ пройшов Гіркі озера — широкі лимани, змережені буями, що показували шлях пароплавові. В озерах пароплави розминалися вже вільно. За озерами канал круто повертав до Аравійської частини.
Високий сірий обеліск, пам'ятка боїв за канал 1914 року, яснів у променях вечірнього, але ще гарячого сонця. Спека спадала.
Мустафа не з'являвся. Я побоювався, що шлюпник не зможе нічого мені дістати. Якось, проходячи коридором, що межував з кают-компанією від амбулаторії, я зустрів знайому постать.
Мустафа заспокоїв мене рухом голови й таємничо поляпав долонею по одутлуватих кишенях.
У каюті він витяг пакунок газет і фото-карток. Щоб чимось компенсувати його, одібрав замість цього краму пару дешевеньких, із штучного янтарю мундштуків. Це цілком задовольнило темновидого шлюпника й ми по-дружньому попрощались.
Скоро мав бути Суез.
Праворуч уже роїлися вогні міста.
Сірий від утоми Петро Іванович зійшов задубілим кроком з мостика. У своїй капітанській каюті, сівши у м'яке крісло, капітан дав спокій натрудженим ногам.
