Отакого задушливого дня довелося тримати Чижикові важкий іспит на звання моряка.
Вогненні пащі топок фарбували оголене тіло в пломенистий, гарячий колір. Підворушивши вогонь, всі кидалися до води, під труби вентиляторів. Температура сягала 60°! Надаремно кочегари повертали на всі боки лапаті розтруби вентиляторів, шукаючи подиху вітру — повітря важко й нерухомо облягало пароплав.
Особливо в машинному стояв гарячий туман; мастиво, що попадало з машин на тіло, замуровувало пори, рясний піт виснажував організм.
На ґратах мастильники опікали тіло об залізо; задихаючись, похапцем помастивши механізми, вони стрибали додолу.
Гуло в скронях, і я почав сходити нагору. На палубі зітхнув на повні груди: після машинного палубне повітря перших хвилин здавалося цілющою прохолодою. Ідучи повз камбуз, я помітив чорну, оголену до пояса фігуру кочегара; він сидів, низько схиливши голову, випльовуючи чорну слину.
— Чижик! — скрикнув я здивовано, впізнавши хлопця. Він на хвилину підвів голову і знову похилив до колін. Русяве волосся було скуйовджене, зліплене чорним, масним пилом; сірі очі різко окреслював вугільний порох. Хлопець нічого не відповів, ніби не впізнав мене. За хвилину з глибокого бункера пролунав нетерплячий голос:
— Егей!
Чижик підвівся і, хитаючись, пішов до сходів у кочегарку.
Перша вахта дісталася комсомольцям. І от сьогодні Чижикові довелося тримати важкий іспит. Змучений до-краю, заюшений чорним масним потом, він ледве вибрався після вахти на палубу і довго знов сидів біля камбузу, випльовуючи липкий вугільний пил.
Перший іспит був важкий. Другий — легший, але триваліший, нудний і неприємний…
В Баб-Ель-Мандебській протоці пароплав почали погойдувати перші подихи мусону. Але нам не довелося досхочу спочити в приємній прохолоді. В Аравійському морі мусон посвіжішав і зміцнів. Небо спухло хмарами й забарвило хвилі в темносірий колір.
