В машиннім і кочегарці розпечене повітря виснажувало моряків, викликало поганий настрій та хоробливу нервовість.
В кочегарці точилась уперта боротьба за нормальний дев'ятимильний хід пароплава, визначений транфінпланом. Боротьбу ускладнювали й обтяжували: непомірна тропічна спека, погане перімське вугілля й хронічна неполагодженість казанів.
В кают-компанії на дошці соцзмагання чорніла незграбна черепаха, везучи по черзі всі вахти.
Аж геть у другу декаду плавби з Періма на дошці з'явився веселий (вирізаний з рекламного закордонного журналу) блискучий „Лінкольн“. Кочегари таки добились нормального ходу!
На дванадцятий день, як вийшли з Періма, на далекому прозорому горизонті охайним кресленням постали принадні береги Цейлону, потім вамалювалися пальмові вінчики коралових островів. Зголоднілий зір дратувала соковита прохолода джунглів, ноги скучали за зеленою землею.
Пінястий прибій океану огортав, як комірець, чудесні пальмові острівці. Од Цейлону „Курск“ почав спускатись просто до екватора.
До Сінгапура лишалося ще 7 діб плавби.
Капітан поклав руку на держак телеграфа й упевнено перевів стрілку на новий показник ходу. Телеграф двічі сухо дзенькнув у відповідь і стрілка спинилась у квадраті „помірний хід“.
„Курск“, слухняно притишивши розгін, обережно почав наближатись до Сінгапурської гавані.
Спокійне плесо рейду огортали м'які тьмяні барви тропічного світанку. Попереду маячили кострубаті контури пароплавів та часом повз борти пропливали темні вітрила малайських човнів. Ліворуч проступали рельєфи острівців з ледве помітними вогниками далеких селищ.
За півгодини засіріли берегові квартали Сінгапура, випнувши наперед важкі брила колоніальних установ.
Команда пароплава, зморена безперервним вісімнадцятиденним переходом, жадібно чекала на землю. І морське
