ШТУРМАН ДАЛЕКОЇ ПЛАВБИ
Треба було поспішати, бо через годину „Томп“ мав знятися з Одеси.
Не знайшовши пароплава у вугільній гавані, ми з товаришем побігли до контори, щоб дізнатись, де став пароплав. До канцелярії разом з нами вбіг худий, зморений товариш в потертому запорошеному моряцькому костюмі. Спітнілий лоб блищав йому від поту, білясте, вигоріле волосся стирчало спід козирка тоненькими пасмами.
— Товаришу, — кинувся мій друг до службовця, — будь ласка, не знаєте, куди перетягли „Томп“? — Худорлявий, зморений моряк, що й собі збирався був запитати щось у службовця, почувши наші слова, нашорошився. Незадоволення відбилося на його молодому виснаженому обличчі?
— Ви, певно, стажери? — несподівано звернувся він до нас.— Це вас учора послала контора?
— Так… — притишено відповів я, помітивши на його шапці, що він тримав у руках, знайомий напис: „Томп“
— Що вони там собі думають?! — Раптом роздратовано вигукнув моряк. — Куди ми вас подінемо?! Своїм людям приміщення не вистачає, а вони ще стажерів присилають!
— Та ми якнебудь, нам необов'язково — каюта… — пішли ми на поступки.
— Якщо згодні у ванні ночувати, прошу! — вигукнув сердито моряк і почав гримати за щось на радторгфлотівського службовця.
Вражені такою неласкавою зустріччю, ми вже без захвату пішли шукати пароплав, що стояв за холодником.
Щоб якось потішити себе, я вдавано спокійно й ніби безтурботно зауважив:
— Пусте, що у ванні, є ванни, ліпші за каюти…
