зборах свої виступи він неодмінно закінчував: „Отже, товариші, не пийте сирої води й записуйтесь до лав „Червоного хреста та Червоного півмісяця“! Тому його порада мало втішила капітана.
Назавтра невеличка амбулаторія не змогла вмістити нових хворих, а ті, що захворіли раніш, не мали вже змоги й підвестися з койок.
З кожною дниною невідома пошесть дужче налягала на команду „Курска“. На десятий день плавби, в Аравійському морі, пароплав перетворився на пливучий шпиталь. Не було каюти, де б не лежали хворі. Тим, яких не зборола хвороба, доводилося вистоювати по дві вахти поряд. — Їх не сьогодні-завтра звалить з ніг як не пошесть, то перевтома.
Капітан змарнів, хоч і не хворів; як ніколи, стежив він за приладами й думав, що він робитиме, коли шторм розхвилює океан?
17 листопада штурман Данченко, здаючи вечірню вахту, коротко занотував події дня:
|
На путі Сінгапур – Перім. Аравійське море. Захоріло 50 % всієї команди. Частину палубної команди послано в розпорядження старшого механіка, бо з лав вибула більшість кочегарів. |
А на ранок другий вахтенний помічник, розпочинаючи запис одинадцятого дня плавби, вів далі тривожні нотатки:
|
Через хворобу не вийшли на роботу: боцман Шовкопляс, старший стерновий Образенко; матроси: Григор'єв, Літінштейн, Симоненко, Сорокін, Портнов, Лях і тесляр Івершенко. |
