По скасуванні Гетьманщини цариця Катерина II. задумала також покласти кінець і Запорозькій Січі. Кальнишевський дізнався про наміри цариці й вислав до Петербургу послів, щоб урятувати Запорожжя. Але запорожців прийняли тут зі зневагою. Московське панство насмівалося з козацької зброї, з українського вбрання, з простих звичаїв козацтва. Два високі урядовці по-французьки лаяли запорожців, думаючи, що вони не розуміють мови. Але запорожці знали, про що йде річ, переморгнулися поміж себе й завели таку розмову:
— Ой, брате ж мій, та й панів тут яка сила!
— Та все які великі та розумні!
— І де такі родяться?
— Звісно де, в Петербурзі та в Москві.
— А де вмирають?
— Умирають у Сибіру та на Камчатці!
Так відрубали запорожці москалям. Бо дійсно багато московських панів царі засилали на Сибір. Панки тоді вже до них не чіплялися.
Цариця рішила знищити Запорожжя. Московський ґенерал Текелій 1775. р. окружив Січ великим військом. Кальнишевський скликав раду:
— Що, панове-молодці, робитимемо, віддамо Січ москалеві, чи ні?
Молодші запорожці крикнули:
— Як же можна віддати славне Запорожжя москалеві? Поки світу й сонця, того не буде! Хай прийде москаль, ми його провчимо!
