мим тут панувати. Всі міста, які облягали козаки, навіть Львів, вони хотіли взяти на царське імя й залишити тут свої залоги. Цар не думав дотримати своїх обітниць Україні. Москалі почали вести переговори з поляками й готовилися віддати Польщі половину українських земель. Козацьких послів царські бояри не допустили до тих переговорів. Козаки вернулися зажурені і впали з плачем гетьманові до ніг.
— Пропали ми, батьку, москалі запродали нас ляхам.
Гетьман скипів гнівом:
— Діти, не журіться, не будемо більше під московською рукою, кинемо царя, знайдемо собі инш их союзників.
Гетьман зараз вислав своїх послів до Швеції, до Туреччини, до Угорщини, Молдави й почав приготовляти військо до війни з Московщиною.
Але тут прийшла на Богдана Хмельницького смертна слабість. Зажурився старий гетьман, що буде з Україною, і скликав старшину на раду. Зійшлися судді, осавули, полковники, сотники, всі вірні товариші й дорадники гетьмана.
— Я старий і недужий, не довго вже зможу вам гетьманувати, виберіть собі нового гетьмана на моє місце.
Заплакали з жалю козаки і сказали:
— Не знаємо ми, кого нам за гетьмана вибирати, хочемо твоєї ради послухати.
Відповів їм гетьман:
— Є між вами писар Іван Виговський, він десять років при мені пробував, усі звичаї козацькі пізнав; виберіть його, буде вам гетьманувати, козацькі порядки подавати.
