між себе панські й королівські землі й почали на них господарити. Вони корчували ліси, орали й засівали землю, заводили пасіки, будували млини, одне слово — розводили широке господарство. Найбільше землі мала старшина: сотники, полковники й Генеральні старшини. Вони сильне забагатіли й почали жити достотно, як пани.
Старшина пробувала заводити наново селянські роботи й вимагала різних данин та робіт не тільки від селян, але й від простих козаків. Почалося ворогування між черню, то б то чорними, простими козаками, та старшиною. Чернь знайшла своїх оборонців на Запорожжі.
Запорожжя було тоді пристановищем для всяких невдоволених людей. На Запорожжя мало хто ходив по добич, бо і в городах легко було найти прожиток. На Низ ішли тільки ті, яким невигідно було жити по містах і селах. Хто провинився чим небудь, або хто розсварився зі старшиною, або кому було за тісно під гострою військовою управою, той мандрував за пороги й там на островах на Дніпрі або в степу міг знайти собі волю і свободу, якої бажав.
Ці нові Запорожці це був народ свавільний, все невдоволений, охочий до боротьби. Московські прихильники бачили це й почали підбурювати їх проти Виговського. Вони нарікали, що гетьман і старшина живуть у роскошах, збирають великі гроші, а прості козаки й запорожці бідують, живуть у нужді. Казали, що треба стати проти Виговського, відібрати йому булаву й вибрати иншого гетьмана з простих козаків . І так запорожці зірвали бунт проти гетьмана.
