Руки, роз'їдені потом,
Звиклим рухом звели карабін.
А інші — пішли за злото.
За життя без турботних годин.
ЩО СКАЗАВ І ЧОГО НЕ СКАЗАВ
УІТТІЄР
Як у полон Джон Браун попав
(Вже чекав із мотуззям кат) —
Він промовив:
— Не хочу попа,
Що гнобителям служить і кадить;
А як треба — складуть молитов
Чорні рабині й діти — за Джонову душу.
— Варта! Кроком руш!
— Рушниці напоготов!
Біля брами — рабиня з дитиною.
В душі його затремтіла струнка:
Браун мимо дозорців кинувся
Й припав до немовляти поцілунком.
…Ах, все це сказав уже Уіттієр,
Та й інші переспівували не раз…
Чого ж так глузливий вітер
Шматує озеро Пласід!
Джоне Брауне, згинув намарно
Твій наївний сільський героїзм:
Стільки років кров'ю забарвлено,
А люди — нерівні й різні,
