Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Можливо, тільки останні строфи її «Апофеозу» можуть викликати у нас заперечення максималістською скрайністю, яка була чужою й для самого поета, з природи своєї до кінця гуманного лірика.

«Чорна епопея» не знайшла свого часу належної оцінки.

Один критик формалістичного напрямку, педантично навизбирувавши приклади з негритянського фольклору, закидав поетові трохи не плагіат. В такій же мірі можна було б зробити подібний закид Миколі Некрасову в зв'язку з його епопеєю «Кому на Русі жити добре», різьблені строфи якої у багатьох випадках повторюють майже дослівно відповідні місця з російських народних пісень, як про це свідчить блискуче дослідження К. І.  Чуковського.

«Чорна епопея», побудована на фольклорі північно-американських негрів, увійшла в нашу поезію як зразок високохудожнього осмислення народної творчості. В ній Іван Кулик не імітує фольклорні зразки і не вдається до стилізації. Його рятує почуття стилю і висока поетична майстерність. Це й дозволяє нашому поетові переплавляти в дорогоцінний сплав творчість далекого народу, здобутки свого таланту і скарби української народної пісні.

Як і в «Моїх коломийках», провідна ідея організує й тут матеріал в єдину мистецьку цілість. Інтонації українського фольклору зливаються з мотивами негритянських спірічуелс і балад не в окремих рядках, періодах чи строфах «Чорної епопеї», — вони утворюють суцільну тканину поеми, на якій лежить глибокий відбиток творчої індивідуальності автора.

Таємниця вишуканої майстерності твору розкривається легко, як тільки ми звертаємося до самої поеми.