Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



Та пощастило, вродило на Правобережжі:
— Слухайте ж, відчуйте, незаможні!
У дні, коли горе всенародне безмежне,
Хай на поміч зголоситься кожний!

Бийте у дзвони на сполох! Скликайте громади!
Відгукнися, все чесне й путяще,
Не дайте загинути Владі —
Кров'ю вашою зміцненій Владі Трудящих!

Пам'ятайте, вас не раз рятували
Від навал грабіжницько-хижих.
Так невже б ви спокійно чекали,
Доки голод захисників ваших винище?

Розумійте, єдиною долею сполучені
Всі країни під Червоними Зорями:
Так невже братам своїм змученим
Не подали б ви руку в горі?

Тямте, північних братів допомога
Вам не раз іще буде потрібна, — чуєте!
Так невже від найлютшого ворога,
Від голоду, ви їх не врятуєте?

*
А як всі ми зіллємось до лав непорушних,
Всі трудящі, від краю до краю, —
Хай ще будуть роки зсушені —
Не злякаємося неврожаю.
На борню з вередливою натурою: