На дубах наливаються брасті,
Зацвірінькали в небі дрозди;
Сподівайся, бароне, у гості,
Але знай, не п'ємо и води.
Щоби цвіллю, бува, не взялося
У барона життя і вино, —
Ми, веселі й дзвінкоголосі,
З Робін Гудом завжди заодно!
Лист з Ерівані
Я не знаю, куди до тебе писати
І чи дійдуть оці рядки.
Не вщухають пасати, у серці пасати,
І присмак від них гіркий!
Та не гірко мені від цієї гіркоти,
І ніби потрібна вона,
Як незвана докотить,
Як просочиться потай
Перетлілого болю луна.
Бо так гостро скринилися в готельній
Залюдненій самоті
Убого-пустельні
Вірменські сільця на путі.
І клином лиснючим шпиль Арарату —
Садистично-незрушний такий —
Цитував з Робаяту
Про втрату і страту
Безнадійно ритмічні рядки.
І з геніальних сентенцій Омара
(Холодно-розпачливий плин!)
