Сторінка:Іван Микитенко. Вуркагани (1928).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


отамана. Таким чином, Васька Глухий, корішок Пувички, відразу вже не боїться так говорити.

Саме коли вони говорили про це, до помешкання увійшов Альоша. Він мовчки нагнувся над своїм місцем, витяг з-під матраца шматочок засохлого хліба й вийшов знову.

 — А диви, — сказав Глухий. — Це для собаки. Зараз він буде з ним говорити. Дивіться ж.

Всі підійшли до вікна. Альоша вийшов до воріт і кинув Чорному хліба. Потому махнув на нього рукою і повернувся до будинку.

 — Ні, щось не розмовляє, — ніяково процідив Васька. В цю хвилю Альошка увійшов у кімнату і, проходячи повз Глухого, кинув йому:

 — Ти мені не жбурляйся камінням. Бо взнаєш.

 — Хе! Невже? — зухвало відповів той.

 — От, кажу то'бі, не жбурляйся.

 — А хто мені воспрещить?

 — Тоді побачиш.

 — Коли це тоді? Якби швидше побачить. Ні, ви подивіться на нього, який знайшовся. Він мені воспрещить!

Альоша стиснув кулаки і, побілівши, підійшов на ступінь до Васьки.

 — Не зачіпай собаки!.. Не зачіпай!.. — крикнув він майже не своїм голосом.

 — А що? Не казав я? — зареготався Глухий. — Він не сповна розуму.

Та я маю право бить собаку хоч і будлі якого! — І він одвернувся від Альоші до хлопців. — Бачили? Хе! Знайшовся.

Альоша замахнувся кулаками над його головою, але хло'пці стали між ними, і він з придушеним криком відійшов до стіни.

Задзвонили на обід.

Усі подались за своїми порціями, переганяючи один одного. Альоша, хитаючись, пішов останній...

В коридорі стояв незвичайний гамір. Хлопці збилися біля дверей і сперечалися про щось, розмахуючи залізними мисочками. Альоша став коло гурту.

Раптом хтось крикнув:

 — Міліція!

Гомін ущух на хвилинку. Всі побачили, як до Таракана в кімяату пройшли двоє людей у шинелях і в червоних картузах. Один ще був і з портфелем під пахвою. Альоша відчув, як раптом йому надломились коліна. В цю мить Васька Глухий, перемагаючи страшенний гомін у коридорі, вигукнув:

 — Мабуть, піймали Матроса. Знатиме тепер, жигун паршивий.

Всі стихли. Альоша спитав серед цієї неприємної тиші:

 — Почім ти знаєш? Може, і не спіймали.

Але Васька навіть не відповів. Він підбіг до дверей і став наслухати.

 — Канєшно, спіймали, — прошепотів він до хлопців.

Та хлопці не дуже-то поділяли його радість. Навпаки, вони вороже посунулись до дверей, і хтось, почувши уривки розмови Таракана з міліціонером, сказав:

 — Піймали. Ха! Нехай держать. Дідька вони піймають, а не Матроса.

 — Що там чути? Про що вони говорять? — спитав Альоша.

 — Примети розпитують. Та Матрос зовсім не такий. Двері відчинились.

Хлопці розступилися перед міліцією.

 — Візьміть когось із них — вони зразу впізнають, — звернувся один міліціонер до Таракана. Але хлопці стояли настовбурчившись. Ніхто не виявив жодної охоти їхати кудись там, щоб пізнавати Матроса. Тоді вийшов наперед Васька Глухий.

 — Я впознаю, — сказав він з презирством. — В чом дєло?

Таракан і міліція взяли з собою Ваську й поїхали. Хтось крикнув услід Глухому:

 — Лягавка! Жаба!

Всі похмурені й незадоволені розійшлися по своїх кутках.